Жаннусік Мурусік

Не жаль минулого мені,І море не страшить. Нема у рідній стороні За ким мені тужить. Один! Один! Кругом вода, Вода без краю й меж... * * * * * * * * * * * * * * * * Біліє парус одинокий В морськім тумані голубім... По що пливе він в світ широкий? Що кинув він краю своїм?... * * * * * * * * * * * * Хай доля зла тебе скувала, Та виклик твій, борня зухвала, Завзяття вогняне твоє, Твій гордий дух і непокора, Що їх і небо не поборе * * * * * * * * * * * * * Про шаг кохання снів я в давнину, Про ніжні квіти й кучері чудові, Про поцілунки при гіркій розмові І дум сумних мелодію смутку. * * * * * * * * * * * * Як шкода молодих років, На жертву волі оддай! До битви стати час наспів. В борні сконай! * * * * * * * * * * * * Від душі всієї, від всього серденька Люблю і вас , ниви буйні , колосисті, Люблю тебе , рідна Україно-ненько. І степи, як море синє-розложисті. * * * * * * * * * * * * * * * Люблю і садочки вишневі квітучі, І ріки могутні та бистротикучі; І ті стародавні високі могили, Що прадідів кості собою покрили. * * * * * * * * * * * * * * * Як я з милою розтався, З того часу не сміявсь; Чув я жарти , чув я сміх, А сміятись сам не міг, Як же втратив я її- Сльози виплакав свої: В серці жаль , нудьга німа, А на очах сліз нема * * * * * * * * * * * * Хотів перебуть з тобою Хвилину самоти- Не згодилась зо мною, Бо поспішила ти. * * * * * * * * * * * * Забудь свої незгоди злі, Забудь свої печальні болі: Ніжно із смертних на зимлі Не відгада своєї долі. * * * * * * * * * * * * Хотів навіки я лишити Докучні, сірі береги, З тобою дихати,і жити, І на хребтах твоїх носити Жар поетичної снаги. * * * * * * * * * * * *